Свидовець»+», або як ми ведмедів шукали

На Свидовец за черникой О походе «На Свидовец за ченикой» (15.08. — 18.08. 2011 г)
Автор: Андрей Кравченко
Отож, все почалося з зустрічі всіх на вокзалі в Києві. Наша група складалася з 4-х чоловік ( 2-х Олексіїв, Наталки і мене Андрія). Добиралися до Івано-Франківська ми поїздом цілих дванадцять годин. Часу було достатньо щоб познайомитись, а також розподілити спорядження та їжу. Прибувши в Івано-Франківськ о сьомiй ранку, ми без усіляких перешкод сіли на маршрутку до Квасів. Це початок нашої мандрівки. Біля самої дороги було джерело із чистою гірською водою, чим ми і скористалися, взявши запас на початок шляху, і вирушили угору. По дорозі було дуже мальовничо, красиві буки і смереки, запах альпійських трав, і неймовірно прекрасна погода.Перший день переходу був дуже важкий, особливо підйом з Квасів на Свидовець, потрібно було набрати висоту метрів вісімсот. Підійнявшись на малу Близницю, нам відкрилася чудова панорама навколишніх гір. Як на долоні було видно майже увесь Свидовець, а також вдалі виднілися Горгани. Саме головне у поході влітку — це вода (джерела), обладнання і погода. На Свидовці, було багато народу і озер. В перший день ми пройшли 16 км з набором висоти. Після обіду, ми вже дійшли до гори Стіг, це майже середина Свидовця. Набравши вдосталь води, вирушили далі. По дорозі нам зустрічалося багато людей з різних країн ЄС. Надвечір ми вирішили будь-що дістатися до льодовикового озера. Озеро було глибиною десь біля 2-х метрів. Вода у ньому була не дуже чистою але купатися в ньому було дуже приємно. Вперше в житті, мені довелося розкладати палатку. З цією справою нам допоміг Олексій, для якого це вже не перший похід у дикі куточки Карпат, і не тільки. На Свидовці, на вершинах, немає дров, тому ми користувалися пальниками (балони з газом і зверху накручується камфорка). Олексій з Наталкою приготували їсти, а ми з іншим Олексієм розклали палатку. Коли настала ніч, ми виключили ліхтарики, і споглядали за прекрасним зоряним небом. Це було щось неймовірне. Похід був у серпні, а це як раз час зорепадів. Я не пам’ятаю, скільки ми їх нарахували, але, думаю, що наші бажання здійсняться обов’язково.
Наша компанiя30-градусна спекаНа БлизницiДжерело пiд горою СтiгЛьодовикове озеро
На другий день я прокинувся о 7-й  годині ранку і почав шукати воду, бо набирати воду в озері не хотілося.
Внизу, нище за озером були два невеличких зарощих озерця, а до них стікав невеликий струмок. Там я і набрав води, правда струмок ледве жеврів, тому дві пляшки води я набирав цілу годину. Потім попросиналися інші і ми всі пішли купатися. Після того настав час сніданку. Це була незвичайна вівсяна каша, з додаванням манки, горіхів, ізюму, ще чогось, я не знаю чого, але було дуже смачно. Поснiдавши ми почали збиратися і йти далі. Вийшли від озера ми десь об 11-тій годині дня. За сьогоднішній день ми повинні були дійти до витоків Чорної тиси.
Озеро АпшинецьДалі ми йшли по Свидовцю. По дорозі ми проходили озеро Догяска, але найбільше враження залишило найчистіше озеро в горах — Апшинець. Велике, дуже чисте, температура води в озері була не більше 10 градусів  по Цельсію (і це в 30-градусне пекло). Глибина в одному місці була десь біля 3,5 метрів. Ми не змогли пройти мимо нього, щоб не зупинитися. Пробули на озері близько 3-х годин, накупалися досхочу. Але коли купаєшся в такій воді, не помічаеш, як припікає сонечко. Тому, в результаті ми оримали спечені носи, плечі та вуха. Все рівно, це варто було того насолодження, яке ми отримали.
Оскільки час біля водойми тече непомітно, вирушили ми досить запіздно. Для того, щоб якось надолужити згаяний час вирішили йти навпростець. Спочатку це було досить леко, але згодом, коли почався жереб, стало не смішно :) Коли ми згодом видряпались на ту Татаруку, нас знов чекали мальовничі краєвиди Горган і наша завтрішня незнайомка — гора Братківська. Але між нами перевал Околи, куди треба було ще збігти.
При спуску трохи заблукали, вліво була непримітна стежка, а прямо добре ходжена тропа. Ми пішли по добре ходженій і вона якось повела не туди, куди нам треба, тому прийшлося трохи повернутись і піти вліво. Під вечір ми дійшли до перевалу Околи, по дорозі знайшовши величезного білого гриба (це була наша вечеря, вірніше її запашний додаток). Околи — це невелика галявина, з будиночком на ній, і де мешкає одна родина; батько, мати і маленька дівчина.
Пройшовши перевал, ми пішли далі і нарешті, дісталися запланованої полонини біля витоків ріки Чорна тиса.
Струмок, з якого бере початок ціла річка, був добре облаштований чи поляками, чи чехами. Сходинки від полонини ведуть до майданчика, на якому стоїть альтанка (бєсєдка), а над самим струмком кам’яна скрижаль, що це Виток Чорної Тиси. Спустившись трохи нижче, було можливо навіть прийняти душ, правда температура води зовсім не така, як вдома. На полонині, біля Чорної тиси ми вперше розвели ватру (вогонь).
КупанняНавпростецьНа ТатарукуНа полонинiБiля Джерела Чорноi Тиси
Десь під вечір, до нас прибігло іще тройко туристів із Чернівців (чи Кіровограду), з якими потiм ми пройшли майже весь наступний день. Вночі пройшов невеликий дощик і все трішки змокло.Пiдйом на Браткiвську
Червона Шапочка3-й день. Зранку була чудова погода, але нам необхідно було здійснити важкий підйом на гору Братківська. Коли ми вже вперлись лобами в гору, на шляху нам зустрілася, ну майже справжня Червона шапочка, яка гуляла по лісу із мамою і наспівуючи, збирала гриби.
На вершині ми були сповна нагороджені плантаціями чорниць (по-гуцульски — афини, чи яфини). Чи варто казати, що з вершини  відкривалися чудові панорами Горган, видно було майже весь світ. І тут, серед цих видовищ та нескінченних яфинних полів, нас наздогнали вчорашні сусіди. Після тривалого відпочинку і ефектної фотосесії ми разом побігли далі. Траверсом пройшли Гропу і підійшли до гори Дурня. Назва гори повністю їй імпонує. Щоб піднятися на неї необхідно немало скинути висоти. Iз самого низу до верху, вона вкрита жерепом, (невелика сосна від 30 см до 2-х метрів). Дурню ми також обійшли траверсом, як і всі нормальні люди. Потім у нас був важкий спуск з Дурні до полонини Пантир. По дорозі ми назбирали багато білих грибів.
На БраткiвськiйСеред чорницьПо дорозiСпускНа полонинi Пантир
До полонини Пантир ми прийшли о 8-й вечора. Там було багато коней і якийсь табір туристів, котрі варили… вареники з яфинами! Цеж треба…
З водою тут не дуже, її важко було набирати. Але це — дрібниці. Для палаток у нас було чудове місце. Розпаливши багаття ми почали готувати смачненний куліш з грибами ). Перед самими сутінками почулись крики лисиць.
4-й день. Прокинулися ми о 7-й ранку, почали збирати яфини та брусниці, щоб додати до манки на снiданок. Зранку пройшов невеликий дощик, але це не зіпсувало нам настрій. У одного з наших нових друзів сьогодні був день народження. Ми подарували йому цілий глечик назбираних чорниць, від чого він був у захваті і дуже вдячний. А ще зраділи його попутники — це ж треба, така халява — цілий глечик смакоти.
Після сніданку ми швиденько зібрались, попрощались із нашими знайомими і вирушили в напрямку до села Бистриця. По дорозі нам попадалися гриби, але їх нікуди було дівати, тому ми тільки фотографувались біля них і йшли далі. До села Бистриця ми дістались годин за п’ять. Потім скупалися у річці Бистриця – Надвірнянська і зайшли у кафе попоїсти. Ціни там просто супер, готують смачно і якісно.
Після водних процедур та смачного обіду ми пішли до маршрутки, мої нові друзі поїхали на потяг, а я залишився у Бистриці чекати нову групу, але це вже інша історія.
P.S.: Весь похід я сподівався зустріти тварин, особливо ведмедів, але ми не зустріли нікого. Можливо іншим разом, а можливо у Карпатах немає тварин?!
Манна каша з яфинамиПо дорозi додомуБистриця

 

Комментарии